Коли в сім’ю вривається невиліковна хвороба - це страшно. А особливо, коли удар на себе приймає дитина. Одеситка Наталія Терехова сім років тому дізналась про те, що у її сина Артема цукровий діабет. Спочатку вона не розуміла, як бути, але потім віднайшла в собі сили стати для нього міцною опорою, а згодом - і для інших людей.
Сьогодні жінка адмініструє всі соціальні проєкти найстарішого благодійного фонду Одеси – "Добрий Самарянин". Фонду 30 років, 26 з них Наталя в команді. Всупереч обставинам Наталя знайшла сили, запрацювала з ще більшою наснагою і допомагає сотням тисяч людей навіть у військовий час.
Про інвалідність в Україні, власні пошуки сенсів та надану допомогу іншим – Наталя поділились в проєкті "Жінки. Інклюзія. Війна" для РБК-Україна. Далі - пряма мова.
"Ключ до серця людей з інвалідністю"
Пам’ятаю, як отримали аналізи сина з чотирикратним перевищенням цукру в крові. Ми терміново поїхали у лікарню на обстеження. Я ще не до кінця розуміла всього, що відбувалось. Сину було два роки, коли це сталось, він поступово втрачав активність та став худнути. Ми знали, що щось не так. Шукали відповідь та не очікували такого діагнозу. В ту ніч я зверталась до Бога з питанням: "Чому мій син?".
Я з 19 років була волонтером у благодійному фонді, я вірю, не п’ю, не палю, бажаю всім добра. Тож чому саме мій син отримав таку тяжку хворобу? Це питання для мене було відкрито деякий час. Та потім я зрозуміла, що Бог подарував мені ключ до серця сімей людей з інвалідністю. Так почався мій новий період в житті з десятками проектів, присвячених темі інвалідності.
Син Артем хворіє 7 років. Займається спортом та музикою. Ходить до школи. Чудово здав іспит до Гімназії. Чекаємо 1 вересня, трохи хвилюємось. Бо він ніколи не був у класі, де навчаються 30 дітей. Маємо надію, що все буде добре і його діагноз не завадить соціалізуватися у новому середовищі.
"З приходом окупантів діабет у дітей все частіше"
Перший этап - це дуже тяжкий період. Коли життя розділяється на "до" та "після". Приходить розуміння, що ця хвороба потребує постійної уваги. Коли чула від лікарів про страшенні наслідки та можливі ризики, то земля йшла з-під ніг.
Ми відчували, що зовсім нічого не знаємо про цю хворобу. Треба було брати себе у руки та швидко вчитись, практикувати, робити ін'єкції. Таких уколів може бути до 10 у день. Небезпека навіть у невірному визначенні коефіцієнта інсуліну.
За ці 7 років навчилися, проходячи через багато труднощів. Тепер я допомагаю іншим. У нас велика спільнота, де усі допомагають нововиявленим. На жаль, з приходом російських окупантів у міста і села нашої Батьківщини діабет у дітей все частіше. Стреси, які несе ця війна, дуже важко переносять діти. Навіть переїзд в іншу країну. По ночах сон у коридорі чи бомбосховищі. Якщо тато служить, то постійні хвилювання за нього.
Допомогти розвивати проєкт
